Тарас Шевченко. Автопортрет

Тарас Григорович Шевченко (9 березня 1814 - 10 березня 1861) - відомий український поет, письменник, художник. Член Кирило-Методiївського братства. Перебував на засланні в Оренбурзi (1847–1857). У творах на історичну тему показав боротьбу українського народу проти соціального й національного поневолення. Стояв на позиціях державної самостійності України.

Дитинство

Шевченко народився у селі Моринці на Київщині, в родині селянина-кріпака. Рано втративши матір, а потім i батька, він з дитинства зазнав багато горя i знущань. Працюючи i навчаючись у дяків, Шевченко ознайомився з деякими творами української літератури, а відчуваючи великий потяг до малювання, уже тоді робив перші спроби розпочати навчання у маляра.

Коли Шевченкові минуло 14 років, його зробили дворовим слугою поміщика П. Енгельгарда в маєтку Вiльшані. З осені 1828 року до початку 1831 року Шевченко побував зі своїм паном у Вільні, де, можливо, відвідував лекції малювання у професора Віленського Університету Й. Рустемаса. У Вільні Шевченко був очевидцем революційних подій і міг читати патріотичні прокламації повстанців. З цього періоду зберігся малюнок Шевченка «Погруддя жінки», що свідчить про майже професійне володіння олівцем.

Переїхавши до Петербургу у 1831 р., Енгельгард взяв із собою Шевченка, а щоб мати дворового маляра, віддав його в науку на 4 роки до живописця В. Ширяєва. Ночами, у вільний від роботи час, Шевченко ходив до Літнього саду, змальовував статуї, тоді ж уперше почав писати вірші. Влітку 1836 він познайомився зі своїм земляком — художником І. Сошенком, а через нього з Є. Гребінкою, В. Григоровичем і О. Венеціановим, які разом із К. Брюлловим та В. Жуковським навесні 1838 викупили молодого поета з кріпацтва.

Перед Шевченком відчинилися двері в широкий світ науки й мистецтва. Оформившися студентом Академії мистецтв, Шевченко став улюбленим учнем Брюллова. Бувши вже не абияким портретистом, він опанував також мистецтво гравюри й виявив видатні здібності як графік та ілюстратор. Воднораз Шевченко наполегливо працював над поповненням своєї освіти, жадібно читав твори класиків світової літератури й захоплювався історією та філософією. Під враженням вістки про смерть автора «Енеїди» Шевченко написав вірш «На вічну пам'ять Котляревському», який разом із чотирма іншими його поезіями побачив світ в альманасі Гребінки «Ластівка» (1841). Першу збірку своїх поетичних творів Шевченко видав 1840 під назвою «Кобзар». До неї ввійшло 8 поезій: «Думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка», «До Основ'яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч». Окремими виданнями вийшли поеми «Гайдамаки» (1841) та «Гамалія» (1844).

КАРТИНА Т. ШЕВЧЕНКА «КАТЕРИНА» (1842 р., ОЛІЯ). ДЛЯ ВЕЛИКОГО КОБЗАРЯ ВОНА БУЛА СИМВОЛІЧНИМ ВТІЛЕННЯМ ТЕРНИСТОГО ШЛЯХУ УКРАЇНИ

Вірші Шевченка справили на українське суспільство велике враження, зате російська критика загалом негативно поставилася до молодого поета, звинувативши його головним чином у тому, що він пише «мужицькою мовою». Влітку 1842, використавши сюжет поеми «Катерина», Шевченко намалював олійними фарбами однойменну картину, яка стала одним з найпопулярніших творів українського живопису.

Перша подорож по Україні

Шевченко тричі приїздив на Україну. 1843 побував у Києві, де познайомився з М. Максимовичем та П. Кулішем, і на Полтавщині відвідав Є. Гребінку та родину Рєпніних. Тоді ж побачився з закріпаченою ріднею. Під впливом баченого і пережитого на Україні Шевченко написав вірш «Розрита могила», в якому висловив гнівний осуд поневолення українського народу царською Росією. Під час цієї першої подорожі Шевченко задумав видати серію малюнків «Живописна Україна». Цей задум він почав здійснювати, після повернення до Петербургу, в лютому 1844. Перші 6 офортів цього циклу вийшли друком у листопаді того ж року під назвою «Чигиринський Кобзар» вийшов 1844 передрук першого видання «Кобзаря» з додатком поеми «Гайдамаки». Того ж року Шевченко написав гостро політичну поему «Сон» («У всякого своя доля»), ставши на шлях безкомпромісної боротьби проти самодержавної системи тодішньої Російської Імперії.

Друга подорож по Україні

Після закінчення Академії мистецтв Шевченко навесні 1845 вдруге повернувся на Україну, де його зустріли як великого національного поета. Ставши співробітником Київської Археографічної Комісії, Шевченко багато подорожував Україною, збирав фольклорні й етнографічні матеріали та змальовував історичні й архітектурні пам'ятки. Восени 1845 Шевченко написав такі твори: «Іван Гус» («Єретик»), «Сліпий», «Великий льох», «Наймичка», «Кавказ», «І мертвим, і живим...», «Холодний Яр», «Давидові псалми»; важко захворівши, написав наприкінці 1845 вірш «Заповіт», в якому проголосив заклик до революційної боротьби за визволення свого поневоленого народу. Через їхній яскраво антирежимний характер нові поетичні твори Шевченка не могли бути надруковані й тому розповсюджувались серед народу в рукописних списках. Сам Шевченко переписав їх для себе у спеціальний зошит-альбом, якому дав назву «Три літа» (1843 — 45).

Перший арешт

Т. ШЕВЧЕНКО. АВТОПОРТРЕТ. ОЛІВЕЦЬ

На провесні 1846 Шевченко прибув до Києва і в квітні того ж року пристав до Кирило-Мефодіївського Братства, таємної політичної організації, заснованої з ініціативи М. Костомарова. Не без впливу Шевченка укладено статут та інші програмові документи кирило-мефодіївців. У березні 1847, після доносу, почалися арешти членів братства. Шевченка заарештували 5 квітня 1847, відправили під конвоєм до Петербургу й ув'язнили в казематі так званого Третього відділу.

Під час допитів поет виявив не абияку мужність і незалежність: він не зрікся своїх поглядів і не виказав нікого з братчиків. Перебуваючи біля двох місяців за ґратами, Шевченко продовжував писати вірші, що їх згодом об'єднав у цикл «В казематі».

Серед в'язничних мурів, чекаючи кари, Шевченко зміг написати таку рідкісну перлину лірики, як вірш «Садок вишневий коло хати...». Безмежну любов до України поет висловив у вірші «Мені однаково». Шевченко, в якого під час обшуку знайшли альбом поезій «Три літа», покарали набагато тяжче, ніж інших притягнених до слідства братчиків: заслали в солдати до Оренбургу. На вироку Микола І власноручно дописав: «Під найсуворіший нагляд і з забороною писати й малювати».

В Орській фортеці всупереч суворій забороні, Шевченко продовжував крадькома малювати і писати вірші, які йому вдалося переховати й зберегти в чотирьох «захалявних книжечках» (1847, 1848, 1849, 1850). За того часу Шевченко написав поеми «Княжна», «Варнак», «Іржавець», «Чернець», «Москалева криниця» та багато поезій. Поет цікавився життям казахів, що кочували в околицях фортеці, вивчав їх пісні й легенди та малював сценки з їхнього побуту.

Деяке полегшення становища Шевченка зайшло на весні 1848 внаслідок включення його до складу Аральської експедиції. Перебування на о. Кос-Арал було дуже продуктивним у його творчості. Крім виконання численних малюнків, сепій та акварель, Шевченко написав поеми «Царі», «Титарівна», «Марина», «Сотник» і понад 70 поезій, у яких відбиті важкі переживання, спричинені неволею і самотністю.

В Оренбурзі Шевченко зблизився з засланцями-поляками, учасниками повстання 1830 — 31, і заприязнився з польським істориком Бр. Залеським, з яким пізніше листувався. У квітні 1850 Шевченка вдруге заарештовано і, після піврічного ув'язнення, запроторено в Новопетровський береговий форт, на півострів Мангишлак.

Семирічне перебування поета в Новопетровській фортеці — це найважчі часи в його житті. Та — не зважаючи на найсуворіший нагляд, на моральні страждання і фізичне виснаження — Шевченко таємно продовжував малярську й літературну діяльність. Лише під час так званої Каратауської експедиції, влітку 1851, він виконав біля 100 малюнків аквареллю й олівцем. Знайшовши коло форту добру глину й алебастр, Шевченко почав вправи в скульптурі. Серед виконаних ним скульптурних творів були й 2 барельєфи на новозавітні теми: «Христос у терновому вінку» і «Йоан Христитель».

Поет тоді почав писати російською мовою повісті з українською тематикою та багатим автобіографічним матеріалом («Наймичка», «Варнак», «Княгиня», «Музыкант», «Художник», «Несчастный», «Близнецы» та інші). Тільки через 2 роки після смерті Миколи І клопотання друзів увінчалися успіхом, і поета звільнено з заслання у 1857 р.

ТАРАС ШЕВЧЕНКО. АВТОПОРТРЕТ. 1857 р.

Довідавшись про звільнення, Шевченко цілком наново переробив написану ще 1847 поему «Москалева криниця», а також почав вести російською мовою «Щоденник» («Журнал», з 12 червня 1857 до 13 липня 1858) — цінне джерело до біографії Шевченка, яке свідчить про високий рівень культури мислителя. У серпні 1857 Шевченко залишив Новопетровськ і рибальським човном дістався до Астрахані, а звідти пароплавом прибув до Нижнього Новгорода. Тут поетові довелося затриматися майже на півроку, бо виїзд до Москви й Петербургу йому було заборонено. Хоч у Нижньому Новгороді Шевченко жив під пильним наглядом поліції, він не тільки брав участь у культурному житті міста, а й написав поеми «Неофіти», «Юродивий», триптих «Доля», «Муза», «Слава», закінчив повість «Прогулка с удовольствйем и не без морали», намалював понад 20 портретів і зробив чимало архітектурних малюнків.

Третя подорож по Україні

Навесні 1858 поет прибув до Петербургу, де його тепло зустріли українські друзі та численні прихильники, серед них і родина Федора Толстого. У червні того ж року Шевченко оселився в Академії Мистецтв, де жив до самої смерті. І. Тургенєв і М. Вовчок приїжджали туди, щоб познайомитися з українським поетом. Одержавши з чималими труднощами дозвіл, Шевченко влітку 1859 повернувся на Україну, якої вже 12 років не бачив. Тут відвідав своїх рідних - у Кирилівці та декого з давніх знайомих. Його мрії про одруження та придбання землі над Дніпром не здійснилися. Шевченка втретє заарештували і після кількаразових допитів зобов'язали повернутись до Петербургу. До останніх днів свого життя поет перебував під таємним поліційним наглядом. Виснажений моральними і фізичними стражданнями десятирічного заслання, Шевченко зберіг давню поетичну силу, яка незабаром виявилася у нових його творах. Поема «Марія» становить, без сумніву, вершину творчості поета після заслання. 6 раніше написаних і в Росії заборонених поезій Шевченко видано за кордоном (Лейпціг 1859). У друкарні П. Куліша вийшло в світ 1860 нове видання «Кобзаря», яке, однак, охоплювало тільки незначну частину поезій Шевченка. Того ж року надруковано й «Кобзар» у перекладі російських поетів, а в січні 1861 випущено окремою книжкою Шевченківський «Буквар», посібник для навчання в недільних школах України, виданий коштом автора накладом 10 000 примірників.

Пам'ятник Т. Шевченкові у Вашинґтоні

Бувши вже хворим, Шевченко взяв участь у підготовці першого числа журналу «Основа», яке вийшло ще за життя поета. У передчутті близького кінця Шевченко записав олівцем на офорті автопортрета 1860 свій останній вірш «Чи не покинуть нам, небого». П. Зайцев слушно назвав цей твір незрівнянним поетичним документом боротьби безсмертної душі з тлінним тілом перед лицем фізичної смерті. Великий poeta-vates України покинув життя у розквіті своєї творчості. Поховано Шевченка спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі, а через 2 місяці, згідно з заповітом, його тлінні останки перевезено на Україну і поховано на Чернечій горі біля Канева. Відтоді могила Шевченка стала священним місцем для українців у всьому світі.